Яке чудове інтерв"ю!:) Дякую!

І як точно про час, колои чи не всі хотіли бути Зоями Космодем"янськими і Володями Дубініними)))

Видно, Лариса Денисенко трохи забула, що пише для дітей, і переускладнила книжку:(
Так то воно так, і в 11 років дитина може з цікавістю читати про Цюцю Пе, але для цього дитину треба терпеливо заохотити в читанні. Проте все ж, за великим рахунком, Цюця Пе - це саме дитяче, а не підліткове читання.

Перша книжка з Цюцею Пе - непогана. Взагалі у дитячій прозі у Лариси Денисенко, як на мене, виходить краще - фантазія не заходить у протиріччя з психологічною достовірністю:)
Є також одне але... - у Цюці Пе досить обмежена аудиторія - дівчатка віком 7-9 років, яким то треба читати разом з батьками (так багато тексту їм важко подужати самостійно, і вони можуть втратити інтерес до читання взагалі).

Нічо так рецензія, що правда через таку агресивність автора, усе хочеться ділити на 28.

палома нєгра? )) а я потіряв її й не встиг навіть відкрить ((
Олесику, а шо це тобі мама порнуху позволяє читать? ))

ну остання книжка в тьоті люби літературною мовою написана, так шо її хтось, напевно, навернув))

Тю, ну там же написано, для кого вони! Тому і 64.

Ну так, лоханувся трошки. Точніше на 32 фігури:)

суржик - наряду з матюками - головна хвороба сучасної української мови. не тільки сучасної звичайно ж, але. найважливіше щоб цей "літературний прийом" не перетворився на звичку - ця доля вже спіткала багатьох молодих пісатілєй, включаючи "уважаємих". складається враження що без вкраплень російських (здебільшого) й польських слів а також матірщини писати просто не вміють

Хоча минулого року книжок Валерія Шевчука теж не було в конкурсі на Бі-Бі-Сі, але тоді в журі були критики, які по нього принаймні говорили і оцінювали як безперечно варте уваги явище - зокрема, Віра Павлівна Агєєва. Тепер експерти зовсім за іншим принципом добираються, і тому зрозуміло, чому про Валерія Шевчука вже нічогісько не було чути.
Я, знову ж таки, суджу по собі. Минулого року вийшло набагато більше цікавих мені книжок, ніж тепер. Тоді до читання Валерія Шевчука руки не дійшли, але тепер, певна річ, буду читати.

Я перепрошую, але "плінтус" - це коли Пауло Коельо ніколи не стати Нобелівським лауреатом. А Люко Дашвар - Пауло Коельо.

Ніхто й не думав заперечувати, що книжки Люко Дашвар потрібні. Але я все-таки протестую проти насаджування думки, що ці книжки конче необхідні саме мені, і я маю дуже радіти, що пані Ірина Чернова (Люко Дашвар) їх видає. Думка ця насаджується ЗМІ (в тому числі конкурсом на Бі-Бі-Сі) та піар-службою видавництва.
Підхід простий і залізобетонний: якщо книга належить до "масового" жанру, то її потрібно читати ВСІМ (а надто тим, хто залучений до літпроцесу в статусі, скажімо так, дещо вищому, ніж "пересічний читач"). І я з цим підходом не згоден - я вважаю, що маю повне професійне й загальнолюдське право не читати твори цілого ряду письменників, якщо я точно знаю, що їх читання не дасть мені нічого, або принаймні нічого вартого витраченого на їх читання часу. В мене тепер нема такої розкоші - читати все підряд, час життя, відведений на читання, обмежений.
І ще. Не треба виводити в якості альтернативи "Молоку з кров"ю" Люко Дашвар твори Оксани Забужко. Я підозрюю, це теж певного роду прихований піар-прийом, на який легко ведуться журналісти, що пишуть про укрсучліт (зазвичай поверхово): протиставити твір з ознаками "масового чтива" навмисне саме зарозумілій і доволі претензійній писанині, яку не вчитаєш (втім, про творчість незрівняної ОЗ - окрема розмова). Для мене альтернатива творам Люко Дашвар - творчість не Оксани Забужко, а Валерія Шевчука. Мене, зрештою, дуже неприємно дивує, що, незважаючи на те, що пан Валерій за останні два роки видав три повноцінні романи (по 400-500 сторінок), його "в упор" не помітили - щодної книжки Шевчука не було навіть в "лонг-лісті" конкурсу на "Бі-Бі-Сі".